"Любіть книгу" Остап Вишня
13 листопада - день народження Остапа Вишні.
У цей день бібліотекар Московської гімназії Ілова Т.А. провела п'ятихвилинки читання з учнями 5-11 класів на тему "Любіть книгу"
Остап Вишня – видатний український письменник, гуморист, новеліст, в’язень сталінських концтаборів… Людина з великим серцем й важкою долею. Він говорив: “Оті дурні, що кричать “націоналіст!”, не розуміють і ніколи не зрозуміють, що я зумів об’єднати любов до мого народу з любов’ю до всіх народів світу”.
- Губенко Павло Михайлович (справжнє ім’я письменника) народився 13 листопада 1889 року на хуторі поблизу містечка Грунь, що на Полтавщині (зараз Сумська область) в селянській родині. Добре навчався у школі й мріяв стати вчителем, однак доля повернулася інакше… Як письменник, Остап Вишня залишив доволі велику культурну спадщину. Одні з найвідоміших його робіт є такі, як: збірки “Кому веселе, а кому й сумне”, “Літературні усмішки”, “Мисливські усмішки”, твори “Моя автобіографія”, “Сом”, “Щука”, “Заєць” та інші. Про літературу він говорив так: “Письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина”. Помер Губенко 28 вересня 1956 року, у віці 67 років. Похований на Байковому кладовищі, яке розташоване в Києві.
Пропонуємо вам ознайомитися з фактами з життя письменника, які ми підготували.
- Письменник зростав у багатодітній сім’ї. Загалом у родині було 17 дітей, Остап був другим.
- Навчався у Київській військово-фельдшерській школі, пізніше й працював фельдшером у Київській залізничній лікарні. З часом вступає до Київського вишу на історико-філологічний факультет, але закінчити його так і не вдалося.
- Остап Вишня – засновник нового жанру – усмішка. Усмішкам притаманні такі ознаки, як лаконізм, дотепність, іронічність.
Читачі зачарувалися його збіркою “Українізуємось”, яка вперше вийшла у 1926 році та була перевидана 5 разів за три роки.
- Письменник працював у «Селянській правді», у журналі «Червоний перець», а після розпуску ВАПЛІТЕ став одним з організаторів «Політфронту». Був редактором гумористичного журналу «Перець».
- Більшовики двічі заарештовували Павла Губенка. У 1934 році його засудили до 10 років таборів за те, що начебто він готувався здійснити замах на ІІ секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. У 1937 році гумориста мали розстріляти, та пізніше начальника табору розстріляли, а наказ про страту – загубився. А вже у 1943 році з допомогою Олександра Довженка Сталін звільнив Остапа Вишню, щоб він своєю творчістю надихав на боротьбу з нацистами.
- Гуморист буз одружений з коханою жінкою Варварою Губенко-Маслюченко. Жінка завжди любила Вишню, була поруч до кінця життя й підтримувала у важкі часи.
- Чому письменник обрав саме такий псевдонім? Йдеться про те, що він з дитинства полюбляв творчість Миколи Гоголя, а особливо захоплювався повістю «Тарас Бульба». Ім’я одного з героїв узяв за псевдонім, а прізвище Вишня обрав, тому що дуже любив вишні.
- У 1967 році було створено мультик «Зенітка» за мотивами твору Остапа Вишні, а у 1973 році – мультфільми «Парасолька на полюванні» за мотивами оповідань «Мисливські усмішки» та “Ні пуху, ні пера”.
Українці пам’ятають свого талановитого земляка! У багатьох містах нашої держави є вулиці названі на честь Остапа Вишні.
"Любіть книгу"
Не дуже любив книгу Василько. І не дуже чемно з нею поводився.
...От одного вечора ліг він спати та й узяв книжку перед сном почитати. А Василько знав, що, як лежачи книжку читати, псується зір і псується книжка. Лежить Василько, читає і задрімав. А книжка — бух на підлогу. Аркуші в книжці й пожмакалися. Добре заснув Василько, так кріпко, що й од "бух!" не прокинувся.
І сниться Василькові, що він сам книжка.
От бере його, книжку-Василька, Оленка, що теж не дуже поважає книжку, бере, читає і водночас обідає. Борщ із ложки — кап та й на Василька-книжку. Йому пече, йому неприємно, що на нього борщ капає, та нічого не вдіє Василько, бо він книжка.
А потім ухопили Василька-книжку Миша й Вова та давай на ньому різні дурниці писати: "Читав Вова", "Цікава книжка", "Колька-дурак" — отже понаписували. Так ніби хтось у грязюку перо вмочив та й бруднить, грязнить Василька-книжку.
А потім позакладав якийсь марало-художник у книжку
пензлі...
Далі ще гірше!
Оленка почала Василька-книжку ножицями різати — малюнки вирізати... Болить Василькові, аж "рятуйте!" хочеться крикнути...
Тільки-но Оленка ножиці прийняла, як хтось гарячого праса поставив на Василька-книжку. Горить Василько-книжка, дим із нього йде! Пече йому...
Уже Василько-книжка не книжка, а саме шмаття, в яке загорнула Оленка свій сніданок!
Так гірко та так боляче зробилося Василькові, що він аж прокинувся!
— Ой, що зі мною зробили?!
А потім, здогадавшіїся, що то був тільки сон, зітхнув легше.
А зітхнувши, подумав та й гасло про книжку склав:
— Бережи книжку — це твій друг!
І ніколи вже не псує Василько книг та й товаришів соромить, коли хтось із них не береже книжку.